Голова районної ради
Науменко Юрій Михайлович

Героям Слава!

Минуло п’ять років із дня загибелі нашого земляка Володимира Івановича Полупанова.

Володя  загинув 6 лютого 2015 р. під час штурмових дій взводного опорного пункту в районі с. Рідкодуб Донецької області.

Залишилися дружина та двоє маленьких синів, одному із них не було , навіть місяця, три сестри, два брати . Важко загоїти ту рану , яку нанесла великій родині його смерть. Особливо боляче за діток, які сьогодні обіцяли пам"ятати і гордитися татом.

Володя був добровольцем 128-ї Закарпатської гірсько-піхотної бригади(командиром розвідвідділення),яка завжди була на передовій в Донецькій області, а востаннє брав участь у  Дебальцевському виступі.

Побратими згадують його як відважного воїна, що умів діяти в складних бойових ситуаціях. Під час одного з боїв противник відсік групу бійців бригади (більше 100 чоловік). Вони просили штаб, щоб артилерія мінометним вогнем зробила їм коридор, яким вони могли б вийти. Але якимось дивом всі міномети вийшли з ладу.

Стало зрозуміло: якщо вночі не вийти з оточення, то противник їх вранці знищить. Володя передав хлопцям, щоб вони вимкнули радіостанції і мобільні телефони і пообіцяв, що їм допоможе. Зневірені, опівночі воїни почули, що хтось підповзає. Це був Вовчик(так називали його побратими). Без жодного пострілу хлопцям був зроблений коридор. Так вони вийшли того разу з оточення. 

Володимир був мужнім і сміливим воїном, схожим на батька не лише зовні, а й внутрішнім складом душі. Він був мудрою і розсудливою людиною. В ньому все було  гармонійне спокійний погляд, мужнє обличчя,врівноважений голос, лагідна усмішка.У свій час брав участь у багатонаціональних військових навчаннях "Щит миру" між Україною і країнами НАТО. Добре засвоїв ази військової служби, спритно виконував вправи зі стрільби з різної зброї . У військовому квитку не було вільного місця для заохочувальних записів. У  складі Французького легіону виконував миротворчі місії в Югославії, де отримав поранення. 

Ніколи не думав, що досвід, набутий там, знадобиться йому у війні із російським агресором на рідній українській землі.

...Після Водохреща Володі була надана 10-денна відпустка, під час якої понад усе він хотів охрестити новонародженого синочка. Як  він радів, що мрія ця здійснилася... 

Володимир Полупанов став взірцем  мужності і відваги, адже сміливо дивився смерті в очі. Від ворожої кулі морського піхотинця  наш земляк пішов з життя в повному розквіті сил  з почуттям виконаного перед Україною обов’язку.

Через місяць після його загибелі  16 побратимів, що вийшли живими із Дебальцевого, під час чергового перемир'я відвідали  могилу Володимира  в Липовці.

Ми не маємо права забувати своїх захисників – своїх героїв.Війна на сході забрала життя десятьох липовчан, Володя серед них був першим. Страшна звістка про його смерть сколихнула Липовеччину, не було жодної людини, яка б не пройнялася цим болем. Болем втрати.

Указом Президента України № 108/2015 від 26 лютого 2015 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Володимир Іванович Полупанов нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Сьогодні дружина і два його хлопчики, його гордість і надія, приїхали в місто, аби вклонитись пам"яті Батька. В Липовецькій опорній школі №1 ім. Василя Липківського відбулись  заходи щодо вшанування пам"яті Володимира Полупанова та Героїв Дебальцівського плацдарму . По їх завершенні учасники поклали квіти до меморіальної дошки Володимиру Полупанову, яка розміщена на приміщенні школи, в якій він навчався.

Згодом , його родина, побратими на чолі із головою районної спілки учасників бойових дій в АТО Юрієм Яремчуком , керівники відвідали місце захоронення Володимира Полупанова на кладовищі. Настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці О. Василь відправив панахиду за полеглим і в своїй промові згадав випадок як познайомився із бійцем. Коли Володя приїхав у відпустку аби охрестити маленького сина, були Різдвяні свята і О.Василь із Йорданською водою завітав до його оселі. Відчинив двері йому кремезний , з мудрим і водночас добрим поглядом, чоловік. Суворо запитав священника з якої він церкви, а коли почув, що з Української греко-католицької, запросив до хати. Для нього це мало значення, бо захищав він Україну, свою родину, рідне місто.

Присутні поклали квіти на могилку і кожен із них згадав  якийсь незабутній епізод із життя, пов'язаний із Володею, а два хлопчики уважно слухали, вбираючи своїми маленькими серцями кожне слово, кожен спогад. Вони мають так запам"ятати його, особливо молодшенький Родіон. Вже зараз хлопчики намагаються бути схожими на тата-займаються спортом, гартують свій дух, намагаються в усьому допомагати мамі, оточують її увагою. Щоб усе було як при Татові.

Ми, ті кому не довелось чути свисту куль , артилерійських снарядів, не маємо права забути імена наших ГЕРОЇВ, які віддали найдорожче – життя  заради спасіння свого народу, заради тих, хто і сьогодні береже наш спокій та сон.

В центрі міста всі зупинились перед Пам"ятним знаком борцям за Україну, схилили в скорботі голови і поклали квіти.

Світла пам’ять героям!

 

 

Повернутись